Батьки і діти
31 Aug 2011 22:11![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mayevskiПеріодично (дедалі частіше) постає питання "чому у поляків / чехів / ... вийшло, а у Росії і України - ні". Виказується велика кількість здогадок, припущень тощо. Водночас ніхто, схоже, не дивиться в корінь і не припускається простої думки. А думка така:
Польща була капіталістичною країною до 1945 року. Комуністичне правління в ній зайняло трохи більше 40 років. Тобто люди, котрі виросли при капіталізмі і приватній власності, на момент повалення комуністичного режиму були живі і в здоровому глузді. Більше того, частина з них вела активне політичне життя. Їхні діти, хоча й виросли при комунізмі, мали за вчителів своїх "капіталістичних" батьків. І якщо ці діти потрапляли до влади, то вони звітували і відповідали перед живими батьками, котрі хотіли від дітей відтворення їхнього капіталістичного дитинства.
А що ж в СРСР? Батьки тих, хто зараз при владі - це обділені богом і державою пенсіонери, виховані в дусі комунізму. Вони хочуть назад в світле коммуністичне дитинство. Того самого хочуть і їхні діти (ті, що при владі зараз). Їхній потяг до майна і багатств - це наслідок бідного (в сенсі зубожілого) комуністичного ж дитинства, дерев'яних іграшок, білого підвіконня, шкільної форми кольору лайна тощо. І звітують вони перед своїми коли померлими "за світле комуністичне майбутнє", а коли і перед живими ще пенсіонерами і ветеранами. Звісно ані батьки ані діти не знають, що таке справжня приватна власність, і не знають, куди прямувати. А не маючи орієнтиру окрім світлого минулого, куди можна потрапити? Звісно, тільки туди, чим люди сидять.
Тому можна довго переливати з пустого в порожнє, відшукуючи помилки тих чи інших політичних діячів. Але у нас, на жаль, комунізмом (принаймні в окремо взятому особняку) хвора переважна частина населення. І хвора, схоже, невиліковно. Тому поки не передохнуть всі комуністи (як за партквитком, так і в душі), жити на уламках СРСР широкому загалу краще не буде.
Польща була капіталістичною країною до 1945 року. Комуністичне правління в ній зайняло трохи більше 40 років. Тобто люди, котрі виросли при капіталізмі і приватній власності, на момент повалення комуністичного режиму були живі і в здоровому глузді. Більше того, частина з них вела активне політичне життя. Їхні діти, хоча й виросли при комунізмі, мали за вчителів своїх "капіталістичних" батьків. І якщо ці діти потрапляли до влади, то вони звітували і відповідали перед живими батьками, котрі хотіли від дітей відтворення їхнього капіталістичного дитинства.
А що ж в СРСР? Батьки тих, хто зараз при владі - це обділені богом і державою пенсіонери, виховані в дусі комунізму. Вони хочуть назад в світле коммуністичне дитинство. Того самого хочуть і їхні діти (ті, що при владі зараз). Їхній потяг до майна і багатств - це наслідок бідного (в сенсі зубожілого) комуністичного ж дитинства, дерев'яних іграшок, білого підвіконня, шкільної форми кольору лайна тощо. І звітують вони перед своїми коли померлими "за світле комуністичне майбутнє", а коли і перед живими ще пенсіонерами і ветеранами. Звісно ані батьки ані діти не знають, що таке справжня приватна власність, і не знають, куди прямувати. А не маючи орієнтиру окрім світлого минулого, куди можна потрапити? Звісно, тільки туди, чим люди сидять.
Тому можна довго переливати з пустого в порожнє, відшукуючи помилки тих чи інших політичних діячів. Але у нас, на жаль, комунізмом (принаймні в окремо взятому особняку) хвора переважна частина населення. І хвора, схоже, невиліковно. Тому поки не передохнуть всі комуністи (як за партквитком, так і в душі), жити на уламках СРСР широкому загалу краще не буде.
