Транслітерація

Виявляється (слоу...чпок) ще в 2010-му році кабінет міністрів вніс зміни до правил транслітерації імен і назв. Зокрема це актуально для закордонних паспортів. Причому, змін там було лише декілька, але в мене вийшло дві зміни в імені.

Загалом те, що в мене зараз записано в паспорті, ніякого відношення до правильного англійського написання взагалі не має. Бо ідіоти - імена потрібно перекладати, а не транслітерувати. Прізвища теж краще приводити до міжнародно прийнятих форм. Тобто в паспорті жінки має писатись (можливо, за її бажанням) закінчення чоловічого роду, а не жіночого. Чому - та тому, що в чужий монастир зі своїм статутом не лізуть.

Унікальний шанс для українців

Ми в Україні знаходимось зараз в унікальному положенні. І ось чому.

Україна, як і більшість сучасних держав, є геополітичним проектом (чому, зараз пояснювати довго, то окрема тема). І в Україні(и) як проекту порівняно нового практично відсутній шар понять минулого. Українцеві (не совку) практично немає що запропонувати світовій громадськості зі свого минулого (так, про козаків, Русь, Шевченка, пересопницьке Євангеліє і конституцію Орлика пам'ятаю - таких об'єктів набереться кілька десятків).

В українців (знов-таки не постсовків) зараз є можливість заповнювати культурну порожнечу своєю творчістю. Українцеві немає потреби конкурувати із власним минулим. Візьмемо для прикладу західно-монголію. В них що не зроби - в СРСР воно вже було і було краще (а якщо не було краще, то будемо бити ногами, поки не визнаєте, що було). А в Україні що не зроби - для України нове.

Звісно, можна намагатись конкурувати з чимось імпортним чи знов таки радянським, але все це імпортне - це чужа культура і чужі традиції, непритаманні українській свідомості і культурному світу. Ну який в Україні може бути Чебурашка чи Покемон? З якого вони баштана? От свій Петрик П'яточкин зі слонами - це п'ять! Чи Капітошка. Чи Лис Микита (дарма, до речі, його не розкручують як національний символ).

Отже, ми маємо рай для тих, хто хоче щось створювати. І такі люди є! Але їм потрібна ваша підтримка - відвідуйте виставки, споживайте український культурний продукт. Бо митцеві потрібно більш ніж гроші визнання його творчості потрібною людям (працювати "в стіл" можуть лише найбільш схиблені представники творчого люду).

Казки і книговидавництво

Я вирішив видати казки окремою книгою.

На сьогодні в мене лежить написаними 55 казок і вони періодично (хоча й повільно) дописуються. Далеко не всі казки публікувались в блозі, а зараз і опубліковані казки прибрані з публічного доступу.

На те є багато найрізноманітніших причин. Зокрема це бажання розважитись (15 років займатись одним і тим же - мене вже нудить) і цікавість стосовно того, як виглядає інший аспект створення об'єктів авторського права, крім програмного забезпечення. Є й багато інших причин, але це головні.

Так чи інакше, книгу буде видано. Це перший допис із серії, де я розповідатиму про свій досвід в літературній справі.

На даний момент маємо наступне:
- казки
- бажання їх видати
- маркетингового директора нашої компанії, котрого я залучив до справи
- певний досвід (вищевказаного директора) із видаванням нехудожньої літератури

У нас відібрані пілотні 10 казок для показу стороннім особам (звісно, що всі казки я роздавати нікому не буду, щоб не поцупили). Поки йдуть новорічні свята, ми чекаємо на ілюстраторів.

Планується до кожної казки зробити повновісну кольорову ілюстрацію. Є два кандидати в ілюстратори, між якими я не можу вибрати з певних міркувань. Тому вирішили замовити їм по тестовій ілюстрації до казки про зебру. Чекаємо, поки вони звільняться.

Видаватимемо книжку швидше за все за власний рахунок, хіба що випадково знайдеться видавництво, що зацікавиться книгою.